Пошук

Історична довідка

- місто на Вінниччині - гордо і значимо утверджується у своїй історичній дійсності, з шаною і вдячністю згадуючи всіх, хто прославляв його віками, та водночас звертається до своїх нащадків з побажанням звитяжними і благородними діяннями примножувати невмирущу і легендарну славу "маленького Парижа", як колись любовно назвали його вдячні європейські гості.

"...сивочолий і завше моложавий, затишний мальовничий Тульчин"

Місто Тульчин - районний центр Вінницької області, розташований на правому березі річки Сільниці (притоки Південного Бугу) при впаданні в неї річки Тульчинки (колись — Воловодівки) у південній частині Подільського плато.

Перші згадки про Тульчин з'явились у актах Люблінського коронного трибуналу Польщі в травні 1607 року. Такий факт підтверджується і польськими істориками, а тому цю дату і прийнято вважати датою народження міста, хоча в деяких історичних документах не досить переконливо розповідаються події початку XV ст. в укріпленому поселенні під різними назвами, ідентичними назві сучасного передмістя Тульчина — села Нестерварки (літописи згадують Тульчин під назвою «укріплення Нестервар»).

Зазначимо, що під час ремонту місцевого католицького костьолу робітники знайшли керамічну плитку з вибитими на ній цифрами 1599, які, можливо, вказують на дату спорудження однієї з ранніх будівель Тульчина. Можна достовірно стверджувати, що місто Тульчин як невелике поселення з'явилось десь на межі ХV-ХVІІ ст., а ось для визначення свого точного віку місту доведеться вже чекати нових наукових історико-археологічних досліджень.

Однак велика його історія розпочалась після 1609 року, коли польський магнат Валента Калиновський став володарем міста і переніс, ймовірно, найперший центр поселення з північного берега річки Сільниці (де тепер село Нестерварка) ближче до річки Тульчинки, а вже його син Адам, отримавши Тульчин у спадщину, близько 1630 року будує тут потужну фортецю, костьол та монастир у мікрорайоні сучасних будівель взуттєвої фабрики та середньої школи № 1.

 Звідси і почалась розбудова міста у всіх напрямках та славна його історія. Вже тоді через Тульчин проходив торговий тракт у напрямку Луцьк - Поділля - Молдова - Крим.

В 1629 році збирачі «подимного» податку зареєстрували в місті 751 «дим», що було підставою передбачати його населення в кількості біля 4000 чоловік.Після перших гучних перемог Б. Хмельницького у національно-визвольній війні українського народу проти польського поневолення постало питання пошуку шляхів до перемир'я з Польщею на вигідних для українців умовах.
На карті відомого дослідника України французького історика Г. Боплана Тульчин в 1650 році зображений укріпленням, обнесеним земляними валами та дерев'яним частоколом. Північний район міста з назвою «Завалля» якраз і знаходився тоді за межами міського земляного валу. Однак для простого люду умови ці виявились кабальними і викликали ще більш могутню хвилю народних повстань на Поділлі, після яких залишки розбитих польських військ поспішно сховались в Тульчинській фортеці.

 У ліквідації цього небезпечного ворожого тульчинського багатотисячного гарнізону керівництво бойовими діями повстанців належало героїчним полковникам Максиму Кривоносу, Івану Ґанджі та Остапу Гоголю, загони яких після гучних і блискавичних перемог у Немирові рушили до Тульчинської фортеці, заздалегідь передбачливо укріпленої поляками і євреями та готової до облоги.

 20 червня 1648 року почався жорстокий штурм фортеці. Спочатку три козацько-селянські атаки були відбиті і відкинуті до меж сучасного села Кинашев, але повстанці з такою силою і люттю штурмували фортецю, що перелякані поляки, нарешті, згодились на перемир'я та на вимоги козаків видати їм всіх оборонців з числа євреїв у кількості (за неточними даними) до 2-х тисяч чоловік, як таких, що відмовились прийняти християнську віру. Після цього акту повстанці заволоділи фортецею та її скарбами, а захисників жорстоко вирубали майже всіх. Ця гучна на всю Європу подія не одне століття будоражила свідомість європейської спільноти, викликаючи смуток і осуд.

 В уяві сучасників, які повсякчас проходять сьогодні повз автовокзал, взуттєву фабрику чи середню школу № 1, де колись стояли грізні і величні стіни Тульчинської фортеці, напевне, образно і хвилююче постають трагічні епізоди того кровопролитного і відчайдушного штурму міцної Тульчинської фортеці влітку 1648 року.

 Для українського народу перемога в Тульчині мала велике історичне значення, символізуючи собою міць і силу народного духу, впевненість у правоті визвольної місії, змушуючи шоковане польське суспільство рахуватись з повстанцями та водночас робити для себе серйозні висновки.

Після згаданих подій і гайдамаччини тульчинська земля у 1665 році зазнає спустошливого нападу татар, а згодом велике турецьке військо 1672 року захоплює подільські міста, в тому числі і Тульчин, спалюючи їх на знак помсти за убитого в Ладижині сина турецького султана.

 Місто протягом кількох десятиліть занепадає, щоб згодом з новою, ще до цього нечуваною силою свого розквіту сягти вершин європейської слави.

 Зі згасанням роду Калиновських Тульчин біля 1726 року переходить у власність до їх родичів — Потоцьких, одного з найбагатших і вельможних родів Польщі, а в 1775 році граф Станіслав Фелікс (Щенсний) Потоцький робить Тульчин своєю родовою резиденцією, сповна задовольняючи власні амбіції та претензії на виняткову велич і славу.

 Місто починає буйно розквітати і будуватись, воно заповзято і успішно торгує і працює з молодечою енергією, стає відомим і статечним.

 Визначний польський державний діяч та впливова на політику Польщі і Росії особистість, граф Станіслав Потоцький в 1726 році купує на Київщині, Брацлавщині і Львівщині величезні площі родючої землі та будує в Тульчині палац, який своєю розкішною красою успішно сперечається з кращими королівськими палацами Європи.

 У вирі трудових буднів наші пращури-тульчинці з окремих районів міста немов змагаються поміж собою гучною славою, яку чути ген по Європі: «Воловодівка» виводить і продає кращі на той час породи волів, «Бровар» - славиться своїми винокурнями і пивом, «Завалля» - землеробством та будівничими майстрами високого професійного рівня, «Старе місто» з центром — буйним розвитком торгівлі, «Ямки» славляться ремісниками й гончарами високого класу, «Брамка» - бойовим духом військових, що тут базуються.

 Вигідно розташований величнийі привітний палацовий ансамбль графа С. Потоцького, споруджений м'язами, майстерністю і хистом тисяч тульчинських кріпаків під керівництвом кращих архітекторів Європи в купі з розкішною садибою — парком «Хороше» та світовими зразками архітектури, скульптури і мистецтва приносять Потоцьким і Тульчину широку славу і популярність.

 Європейці в захопленні від тульчинського високопрофесійного театру з трупою у 200 акторів, художньої галереї з роботами знаменитих майстрів європейського пензля, від бібліотеки в 17 000 томів кращих зразків світової літератури, друкарні, нумізматичного кабінету, від колективу найкращих українських майстрів вишивки, різьбярства, художньо-прикладного жанру в кількості до 500 чоловік.

 В різні роки частими гостями Тульчина стають керівники і визначні політичні діячі Росії, Франції, Польщі, Швеції, Америки.

 В місті проживають, гостюють і творять видатні в Європі вчені, полководці, політики, діячі мистецтв і культури, поети і письменники, серед яких: король Польщі Станіслав Август, князі Поліньяки, один з яких був Прем'єром Франції, імператори Росії Олександр І та Микола І, російський князь граф Потьомкін, Президент Академії наук Росії Шуазельє, поет П. В'яземський та історик і письменник Росії О. І. Тургенєв, польські поети С Трембецький та Ю. Словацький, полководці Олександр Суворов, Тадеуш Костюшко (Польща), Юзеф Понятовський (США) та ін.

 В Тульчині з'являються потужні фабрики, заводи і майстерні, розводяться нові породи худоби, завозяться кращі сорти фруктових і декоративних дерев, рослин, квітів. Цілі міста і села навколо Тульчина звільняються графом від панщини, ремісники і селяни отримують щедру зарплатню.

 Стратегічно вигідне географічне розташування Тульчина на карті Російської імперії слушно зумовило дислокацію в місті російських військ на південно-західних її рубежах.

 В березні 1796 року полководець, фельдмаршал Олександр Суворов (1730-1800) призначається головнокомандувачем 80-тисячного угруповання військ на Поділлі зі штабом в місті Тульчині.

Квартирував полководець в одній з кімнат флігеля палацу Потоцького.

Саме в Тульчині Суворов завершує свою працю «Наука перемагати».

В деяких історичних редакціях стверджується факт прощання О. Суворова з солдатами фанагорійського полку в центрі міста Тульчин.

Навіть сцену прощання О. Суворова з гарнізоном в Тульчині відтворив на своєму дещо спрощеному і умовному полотні великий Т. Шевченко.

В 1814-1815 роках з Європи на Поділля повертається Друга російська армія під командуванням фельдмаршала П. Вітгенштейна зі штабом, який базується в Тульчині.

Католицький Домініканський собор, що будувався за проектом англійських зодчих  в 1786-1817 рр. і мав нагадувати храм Петра в Римі.

 В ньому тимчасово утримувався ув'язнений ватажок декабристів полковник П. Пестель.

 З 1832 року - православний храм. Нині - храм Різдва Христового Тульчинської єпархії.

 Командувачем цієї армії з 1818 року був полковник Павло Пестель, який згодом став командиром кращого в цій армії В'ятського полку.

 Видатні особисті якості П. Пестеля висунули його з-поміж інших військових розумів ватажком створеної в Тульчині підпільної революційної організації «Південного товариства декабристів», яка саме тут, на волелюбній українській землі, на повні груди дихала нашим національним народно-визвольним духом свободи.

 У будинку, де проживав П. Пестель, та в приміщенні «Офицерского собрания» в Тульчині таємно збираються члени як Південного (Тульчин), так і Північного (Санкт-Петербург) таємних товариств декабристів: А. Юшневський, М. Бестужев-Рюмін, М. Басаргін, брати Крюкови, С. Важківський, В. Раєвський, брати Бобрищеви-Пушкіни, М. Муравйов, М. Юнін, І. Якушкін, І. Бурцов, О. Барятинський, В. Давидов, Ф. Вольф, Рилєєв, які готують першу конституцію Росії «Русскую правду» та планують збройне знищення царизму, деспотії і кріпацтва силою підлеглих їм бойових частин.

Бажаним гостем П. Пестеля і його побратимів в Тульчині неодноразово був Олександр Пушкін.

В грудні 1825 року П. Пестеля по дорозі із села Кирнасівка до Тульчина разом з іншими членами таємного товариства заарештовують.

 Його спочатку заточують в одну з келій Домініканського собору, що в центрі міста. А згодом одних ватажків таємного товариства декабристів (в тому числі і П. Пестеля) за наказом царя страчують через повішення в Петербурзі, а інших висилають до Сибіру на каторгу.

Будинок, де мешкав старший ад'ютант начальника штабу Другої російської армії декабрист М. Басаргін, який згадував зустрічі з поетом О. Пушкіним в м. Тульчині. Сьогодні тут офіс райвійськкомату.

 

 

 Не одна вулиця і не одна будова в Тульчині зберігає дух вольності і свободи мужніх синів народу, за який вони віддали своє життя.

 Геніальний Т. Шевченко на захист декабристів гнівно виразився про царя Миколу І виразом «Это не первый русский коронованный палач», а героїв народу назвав «первыми русскими благовестителями свободы».

 Минулі події нагадують нам про нетривалий період, коли Тульчин вважався одним із значних політичних, військових центрів.

 

 У своїх «Записках» декабрист М. Басаргін згадує про його зустріч з поетом у будинку начальника штабу армії генерала П. Кисельова: «...Я еще прежде зтого имел случай видеть его в Тульчине у Киселева. Знаком я с ним не бьіл, но в обществе раза три встречал...». Цей будинок, в якому М. Басаргін бачив Пушкіна у Кисельова в Тульчині, зберігся. В ньому колись була канцелярія штабу армії та квартира генерала Кисельова.

 Історики і вчені стверджують, що неодноразові візити О. Пушкіна в Тульчин були викликані не тільки його політичними симпатіями до друзів-декабристів і моральною їх підтримкою, але й таємничою любов'ю поета до юної польської красуні Софії — дочки графині Софії Потоцької, а згодом — дружини генерала П. Кисельова.

 Закоханий поет присвятив Потоцьким не тільки поему «Бахчисарайский фонтан» з детальним описом в ній Тульчинського палацу Потоцьких, але й ліричні розділи «Евгения Онегина», поем  «Цигане» і «Кавказский пленник».

Успенська церква 1789 року. Тут брав шлюб граф С. Потоцький з Софією.

 Церкву відвідували російські імператори Олександр І та Микола І, полководець О. Суворов,  декабристи та інші знатні гості Тульчина.

 Починаючи з 1827 року, коли Друга російська армія вирушила на Кавказьку війну, громадсько-політичне життя в Тульчині, колись повне бурхливих подій та діянь визначних історичних особистостей, в якійсь мірі стихає, немов відпочиває та осмислює всю велич тут здійсненого.

 З того часу минулі буремні події протягом ось вже 180-ти років викликають жвавий інтерес, все дужче притягуючи до себе увагу сучасників.

 Про це свідчить і візит до Тульчина видатного українського поета і громадського діяча Максима Рильського 1947 року, якому він присвятив свої вірші. Революційна діяльність декабристів в Тульчині не могла не залишити глибокого сліду в пам'яті і душах тульчинців, які свято бережуть в своїх серцях любов і відданість ідеалам перших вісників свободи.

Середня загальноосвітня школа № 2, на місці якої стояв будинок,  де 1806 р. мешкав видатний український письменник і поет І. П. Котляревський,  автор знаменитих «Енеїда» та «Наталка-Полтавка».

Будинок лісоторговця Глікліха (1912 р.). Нині - палац шлюбів.

 Пам'ятає місто і другого свого земляка, мужнього і благородного, відомого в 1820-30-х роках художника К. Я. Рейхеля - вірного друга декабриста А. Юшневського.

 В 1846 році Рейхель переїздить з Тульчина спочатку до Москви, а звідти — у Сибір до друзів-декабристів, щоб розділити з ними великі втрати та важку долю страждань каторжників. А в Тульчин художник повертається в 1857 році. Тут він творчо працює, тут і завершує свій життєвий шлях, тут і похований.

 В 1820 році в Курляндському полку Другої армії в Тульчині служить відомий український історик, поет, етнограф і фольклорист М. Маркевич (1804-1860), приятель декабристів, О. Пушкіна, Т. Шевченка.

 В кінці колишнього Англійського провулка (а нині одна з кращих центральних вулиць міста — вулиця Воїна-афганця Олега Степанюка), за переказами старожилів стояв непривабливий будинок: саме в ньому і мешкав 1806 року гарний і статний 37-річний поручик Сіверського драгунського полку, ад'ютант командувача корпусу кавалерії генерала Мейєндорфа І. П. Котляревський - видатний український письменник, автор творів «Енеїда» та «Наталка-Полтавка», вперше написаних українською мовою, які ось вже більше 200 років хвилюють кожне українське серце та користуються великим успіхом і народною любов'ю.

 В Тульчині та на Поділлі І. Котляревський з успіхом і високим професіоналізмом виконує важливе і відповідальне державної ваги завдання — формує козачі полки на майбутню війну з Наполеоном. Ці, до речі, українські полки у війні 1812 року показали небачені .зразки високої майстерності, мужності і хоробрості. Це були кращі полки російської армії.

Нещодавно тульчинська громадськість з гордістю, шаною і вдячністю відзначала 80-річчя від дня смерті свого визначного земляка, вченого-фізика зі світовою славою Міхельсона В. О. (1860-1927 рр.).

Саме йому фізична світова наука зобов'язана розвитком проблем теплового випромінювання, створенням агрофізики як науки, теорії з фізики горіння, започаткуванням сільськогосподарської метеорології.

А в центрі міста, по вул. Успенська, у затишному і зеленому її куточку погляд допитливого мандрівника неодмінно зупиниться на невеличкому старовинному будинку палацового типу з колонами, який в старі часи належав родині Абазів. Глава цієї родини генерал А. А. Абаза був управителем маєтку останнього з Потоцьких — графа Мечислава Потоцького — деспота і злочинця, якого російський імператор Микола І під час свого візиту до Тульчина змушений був відправити у в'язницю за його злочини над селянами та образу імператорської особи.

 Маєток Потоцьких в 1865 році було передано Російському військовому відомству.

 В сім'ї Абазів виховувалась дочка Гликера — високоосвічена і мудра жінка — майбутня матір видатного українського письменника Михайла Коцюбинського.

 Логічно передбачити, що не менш високоосвічений і вихований її син, яким був Михайло Коцюбинський, відвідував в Тульчині святе для нього місце, але поки що достовірних відомостей про це не знайшлось.

 У буремні роки жовтневого перевороту 1917 року в будинку Абазів був революційний комітет, а потім чоловіча гімназія.

 Великі історичні події в маленькому Тульчині протягом ХУ-ХІХ ст. немов магнітом притягували до себе в різні роки визначних діячів науки, культури, історії і літератури, які тут збирали і узагальнювали в своїх працях багатий історичний матеріал, що згодом слугував для них основою для створення неперевершених зразків національної літератури і мистецтва.

 Над великою історичною драмою «Сава Чалий» працює в Тульчині класик національної драматургії І. Карпенко-Карий, а видатна українська письменниця Марко Вовчок в 1860 році записує тут українські народні старовинні пісні.

 В 1856 році Тульчин бачив відомого українського художника, близького друга Тараса Шевченка І. М. Сошенка (1807-1876).

 Саме Сошенку Тарас Шевченко присвятив свою' повість «Художник».

Недобудований будинок персонального юриста графині С. Потоцької Сваричевського.

 В 1920 році - відділ народної освіти,  де інспектором шкіл працював видатний український композитор М. Леонтович.

 Сьогодні - дитяча музична школа ім. М. Леонтовича.

 Іван Сошенко був активним учасником викупу Т. Шевченка з кріпацтва, а в траурні дні супроводжував домовину друга-поета до Канева.

 В Тульчині І. Сошенко майстерно розписує іконостас Нестерварської церкви, а у палаці Потоцьких малює копію портрета графині Софії Потоцької пензля знаменитого італійського художника Ж. Лампі. Чи не з легкої сошенківської мистецької іскри так буйно сьогодні розгорілось творче «вогнище» здібних і широко визнаних Вінниччиною плеяди місцевих художників М. Довганя, М. Лукашенка, М. Богуша, Г. Зорика.

 Тульчинська земля подарувала Україні відомого письменника і поета історичного жанру, світогляд якого формувався під впливом революційних поезій Т. Шевченка і декабристів - Анатолія Свидницького (1834-1871).

 Його перу належить роман «Люборацькі» (1862) - одна з кращих оздоб української літератури, автора якої І. Франко ставив поруч з іменами уславлених Нечуя-Левицького і Панаса Мирного.

 Іменем А. Свидницького названо вулицю нашого міста.

Пам'ятник композитору М. Леонтовичу біля Центр культури і дозвілля.

 Робота скульптора Г. Кальченко. 1976 р.

 Тульчин пам'ятає і свого славного сина, відомого історика мистецтв К. В. Широцького (1886-1919) — збирача прекрасних зразків народної творчості, що експонувались в Україні та за кордоном, автора статей про художню спадщину Т. Шевченка, з історії декабристського мистецтва, вченого, який працював над двотомною історією мистецтва. Ним написано багато  про українське малярство, гравюру і пам'ятники.

 Однак особливо щасливою подією на початку минулого століття для міста був зоряний час діяльності видатного українського композитора Миколи Леонтовича (1877-1921) — «українського Баха», «Подільського соловейка», як люб'язно називав його європейський люд.

 Саме в Тульчині Миколі Леонтовичу доля визначила час і почесну місію звеличити українську народну пісню та довести її до світової слави, щоб потім стати самому визнаним феноменом музичної і пісенної європейської культури.

 В місцевому жіночому єпархіальному училищі (сьогодні — середня школа-інтернат) М. Леонтович майже 10 років викладав музику.

 Зараз біля цієї будови, в колишній хаті композитора, працює музей його імені, а далеко за межами України із задоволенням співають його шедеври пісенного мистецтва: «Щедрик», «Зашуміла ліщинонька», «Дударик», «Мала мати одну дочку» та інші.

 В творчому доробку композитора на той час було понад 200 народних пісень, записаних на Тульчинщині та виконаних його хором — прообразом сьогоднішньої народної хорової капели Центру культури і дозвілля.

 Зі спогадів композитора Кирила Стеценка та з уст старшого покоління тульчинців дізнаємося про те, як незабутнього літнього вечора 1920 року в місті давала концерт державна хорова капела під керівництвом визначного українського композитора і диригента Кирила Стеценка. Тоді місто зірвалося громом овацій і схвальних вигуків на адресу свого улюбленця Миколи Леонтовича.

 Молодий тоді капелянин, видатний український поет, академік Павло Тичина у своїх спогадах згадує як щасливу мить візит до гостини М. Леонтовича, де вони з К. Стеценком цілу ніч просиділи у Леонтовича за дружньою бесідою, виносячи один одному майбутні плани.

 А в наші дні великий композитор завше поруч в радощах і смутку.

 Ім'я Леонтовича носить  дитяча музична школа, народна хорова капела, а також вулиця, якою десятиріччя ступала нога композитора.

 В центрі Тульчина стоїть величний пам'ятник М. Леонтовичу у вигляді могутнього пісенного стовпа, звитого з українських народних мелодій, навколо якого успішно творить сьогоднішня юнь місцевого училища культури та дитячої музичної школи, в приміщенні якої колись працював М. Леонтович на посаді інспектора шкіл.

 В буремні революційні роки та в період громадянської війни 1918-1920 рр., коли син йшов на батька, а брат - на брата, руйнувалися не тільки духовні цінності в Тульчині, але й людські долі.

 Трагічно загинув від підступної бандитської кулі і наш подільський пісенний геній М. Леонтович.

 Великі і малі історичні цінності були сплюндровані і пограбовані спочатку ворогуючими політичними силами, які в угарі братовбивчої війни керувалися більшовицьким лозунгом «Війна палацам!», а згодом і «розмахом планів» аморальної і недолугої місцевої радянської влади.

Навчальні корпуси вищого професійно-технічного училища  та пам'ятник Т. Г. Шевченку. 1991 р.

 Після громадянської війни (напевне, за віковою військовою традицією) в місті базувалися кавалерійські полки Примакова і Котовського.

 Та нетривалою для змученого революцією і громадянською війною народу була мирна передишка: прикордонне місто Тульчин влітку 1941 року було окуповано фашистсько-румунськими військами. 

 На захист рідної землі від ворога піднявся весь народ, від старого до малого.

 На полях кровопролитних боїв, в партизанських загонах і на трудовому фронті тульчинці показали високі зразки героїзму і мужності.

 Окупанти недовго господарювали на нашій землі: 14 березня 1944 року місто звільнили від ворога доблесні війська 3-ї Уманської повітряно-десантної дивізії 27-ї армії 3-го Українського фронту.

 Для народного господарства, науки, освіти, культури почалися важкі і голодні роки післявоєнної відбудови. Місто важко піднімалося з руїн. Тульчинці завше показували високі зразки відданості і любові до рідного краю не тільки в період війни, але й у мирний час.

 В наші дні поступово вгамовуються політичні і соціально-економічні пристрасті, пов'язані з болючим процесом становлення молодої, незалежної української державності.

 Вже вкотре за свою чотирьохсотлітню історію Тульчин з болем і втратами переживає процеси економічного спаду, щоразу не тільки з честю виходячи зі скрути, але й згодом звеличуючи себе славними подіями та відомими світу особистостями.

 Гості міста мають можливість пересвідчитись у поступальній ході Тульчина, який на очах прикрашується гарними будовами, доблесними справами та прекрасними людьми.

 Колорит міста — неповторний. Він якийсь особливий, тульчинський, властивий лиш Тульчину — місту, яке вабить до себе синьо-голубими очима ставів, різнобарвними килимами квітучих клумб, запашною прохолодою парків і скверів, веселим гомоном учнівської юні, закладів освіти, культури і торгівлі.

 В історичному замісті, гордо і звитяжно зустріне Вас «Козацька левада» - славне вогнище невгасимої і буйної козацької доблесті і слави, а в центрі міста гостя неодмінно приваблять цікаві експонати музеїв, покличе міжрайонне туристичне бюро подорожей та екскурсій, послугами якого може скористатись кожний, хто захоче цікаво і корисно відпочити у будь-якому куточку України і світу.

 В місті працюють чотири ліцеї, фаховий коледж культури, ТУЛЬЧИНСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО НАУ, ВПУ №41, дитяча музична і спортивна школи, успішно працюють заводи і фабрики, підприємства побуту, медичні заклади і заклади культури.

 Юні вихованці центру культури і дозвілля під керівництвом талановитих педагогів Н. Бегаль та Н. Білобаби на всю Україну демонструють прекрасні зразки хореографії і балету, дивуючи глядача вишуканим візерунком танцю.

В перші роки нашої державної самостійності, буйного творчого розквіту сягло засноване Василем Багрієм районне творче літературно-мистецьке об'єднання «Оберіг» - полум'яне подільське джерело літературних талантів, серед яких яскравою зіркою сяють нині Ю. Хмелевський, Л. Маслова, М. Ясакова, Н. Погребняк, неначе підхоплюючи творчу естафету з рук визначних українських митців слова Д. Павличка, І. Драча, В. Яворівського, О. Чорногуза, М. Рябого, В. Кобця, В. Сторожук, які в різні роки своїми гостинами в Тульчині надихають ліричні тульчинські душі.

29 Квітня, 2020 р., 15:59
Тульчинська ОТГ надзвичайно багата унікальними, неповторними у своїй красі об’єктами культурної спадщини. Загальна кількість памяток 73, із них занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток Вінницької області становить 43 об’єкти, у тому числі 9 –національного значення. Щодня проходячи повз такі звичні для нашого погляду місця, ми і не задумуємося про ті історичні події, що передували для їхнього виникнення. Мова піде про колону – перший пам’ятник, що був встановлений у нашому місті.
29 Квітня, 2020 р., 14:08
Будівництво палацу у с. Тиманівка розпочалося на початку ХІХ століття, його історія досить цікава: по – перше фундамент та підвальні приміщення були закладені та вимуровані відомим на Поділлі магнатом князем Готфридом Богумілом Святополком Четвертинським (1772 – 1840 рр.), далі будівництво перейшло до наступного власника садиби князя Олексія Миколайовича Бахметєва – Протасова (1777 – 1841рр.). Саме він завершив будівництво палацу, придавши йому дещо не притаманний для нашої місцевості стиль неоготики – покрівля була увінчана гострими шпилями. На початку ХХ століття, коли власником Тиманівки стає великий землевласник, почесний мировий суддя Київського та Ямпільського округів Володимир Іванович Толь (1860 – 1931рр.), за фахом інженер – будівельник, до палацу добудовується бокова прибудова з арковою та терасою, що плавно східцями переходила у парк до штучного водограю.
27 Квітня, 2020 р., 16:02
У Тульчині є декілька храмів, я ж маю на меті познайомити читачів із найдавнішим – церквою Успіня Пресвятої Богородиці, яка знаходиться в історичній частині міста. Слід зазначити, що перший Успенський храм було побудовано ще в 1730 році, у народі церква мала назву «замкової». Та в горнилі пожежі вона згоріла, натомість було споруджено тимчасову каплицю. А уже в 1789 році, трохи в іншому місці, на кошти тогочасного власника міста графа Станіслава Щенсного Потоцького було споруджено кам’яний храм, який і дожив до наших часів без яких би то радикальних змін. Сьогодні це пам’ятка архітектури національного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970) та ошатна окраса нашого міста.
12 Лютого, 2020 р., 15:09
СОФІ ТАКЕР (Sofie Tucker) Справжнє ім’я Софія Карлівна Калиш Американська співачка, актриса, радіоведуча, комедіантка, одна з найпопулярніших фігур американського шоу-бізнесу І половини ХХст. Народилась 13 січня 1887 року в єврейській родині Карла Калиша і Шейни Ленц в місті Тульчині. Сім'я одразу після її народження емігрувала до США (штат Конектитут). Батьки відкрили ресторан, де свої музичні здібності вперше випробувала Соня. 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь