ТУРИЗМ

Палац Потоцьких

Палац Потоцьких у Тульчині - один із кращих зразків української архітектури у стилі класицизму. Він вражає своєю красою та грандіозністю. Не дарма його називають Подільським Версалем. Це окраса і візитна картка міста.

     Палац у Тульчині був зведений у 1775-1782 роках для графа Станіслава Щенсного Потоцького. Потоцькі володіли тульчинським землями з 1729 року. До них Тульчин належав Калиновським - польському дворянського роду. У 1772 році місто переходить до Станіслава Потоцького, який приймає рішення побудувати тут палац.

     Будівництво палацового комплексу в Тульчині, резиденції Потоцьких, здійснювалося за проектом французького архітектора Жозефа Ежена Лакруа. Весь палацовий комплекс складався з декількох будівель: головного двоповерхового палацу, фасад якого прикрашала колонада з десяти колон; двох двоповерхових корпусів, розташованих п-образно праворуч і ліворуч від палацу, які з'єднувалися напівкруглими галереями; оранжереї, турецької лазні, стайні, манежу та інших будівель.

      Над інтер'єром працював голландський дизайнер Меркс. Палац Потоцьких був декорований ліпниною та позолотою, прикрашений творами кращих живописців (Рембрандта, Рафаеля). Дворовий ансамбль доповнював чудовий парк. Серед зелених насаджень парку домінували сосни та італійські тополі. Парк був прикрашений фонтанами, каскадами, альтанками, скульптурами. Тут була добре продумана система ставків та шлюзів, завдяки якій човни могли пересуватися по водній гладі без весел.

Домініканський костел – нині кафедральний собор Різдва Христового.

  Є мініатюрною копією собору Святого Петра в Римі, зводився протягом 1786-1817 років. Він був побудований для католицької церкви на кошти Станіслава Потоцького. У 1832 році, після польського повстання, костел був переданий православній церкві і переосвячений в кафедральний собор Різдва Христового. Сьогодні є функціонуючої православною церквою.

Успенська церква

1789 року. Тут брав шлюб граф С. Потоцький з Софією.

Музей О. В. Суворова (с.Тиманівка)

В Тиманівці у 1796 -1797рр. перебував Олександр Суворов. В садибному будиночку управителя Тиманівського маєтку, де жив полководець, зараз знаходиться музей, заснований у 1947р.

Палац Шереметьєва (с. Тиманівка)

Останній власник його – російський меценат з роду Шереметьєвих, граф Олександр Шереметьєв. Дах перекритий жерстяною покрівлею. Ганок підтримують чотири колони, а зверху — чудернацький піддашок. Перед парадним входом — залишки фонтану. Всередині фонтан був викладений кахлем.

Тульчинський краєзнавчий музей

Тульчинський краєзнавчий музей – найдавніший музей Вінницької області. Йому виповнюється 90 років. Музей знаходиться в колишньому будинку купця Розенфельда – пам’ятці архітектури кінця ХІХ ст.

Музей-квартира М. Д. Леонтовича

В грудні 1977 року з нагоди 100-річчя з дня народження видатного українського композитора М.Д. Леонтовича в м. Тульчині відкрито музей-квартиру М.Д.Леонтовича.

Будинок Глікліха

Привертає увагу архітектурна довершеність колишнього будинку лісоторговця Глікліха, побудованого у 1912 р. у стилі модерн купцем Розенфельдом для своєї доньки, яка вийшла заміж за заїжджого купця Глікліха.

Малий палац Потоцьких

До революції він називався «Червоні казарми» - за кольором стін. В основному, тут майже завжди перебували військові, в сівій час тут розміщувався шпиталь

Будинок колишнього єпархіального училища

У якому славетний М. Д. Леонтович працював викладачем музики, нині школа-інтернат. Приміщенню школи 160 років. Колись тут було жіноче єпархіальне училище, педагогічне училище, інститут народної освіти.

Костел Святого Станіслава

(на даний час ведуться ремонтні роботи)

Церква Успіня Пресвятої Богородиці    

 Нещодавно було здійснено моніторинг культових споруд – об’єктів культурної спадщини Тульчинщини. Пропоную ознайомитися з дерев’яним храмом, що знаходиться в смт. Кирнасівка.

Селище Кирнасівка, або як його називали у давні часи містечко Краснопіль, розкинулося неподалік р. Козарихи; за 12 км від Тульчина. Свою історію веде з давніх-давен, перші писемні свідчення відносяться до ХVІІІ ст., коли власниками були польські шляхтичі Потоцькі.

Церква Успіня Пресвятої Богородиці знаходиться у центрі селища на пагорбі, поруч із центральною трасою Тульчин – Ольгопіль. Відомо, що на поч. ХVІІІ ст. (1710-ті роки) у селі була маленька дерев’яна церква, а у 1745 році було побудовано дерев’яну триверху церкву. При цьому храмові були уніатські священники, але у 1772 році бувший тоді уніатський священнослужитель Василь Наливайко приєднався до православної віри разом з церквою. Та згодом церква знову підпала під унію, і лише у 1794 році вже остаточно відбулося возз’єднання з православ’ям. Відомостей про неї не збереглося, натомість відомо, що у 1868 році розпочалося будівництво ще однієї культової споруди, яке тривало два роки. Освячення відбулося у 1870 році 1 серпня. Престол один – на честь Успіня Богородиці. Слід зазначити, що церква зведена за унікальною технологією – у будівництві не застосовано жодного цвяха. Являє собою одноверху споруду, одно купольну,  хрещату у плані, разом із дзвіницею. Побудована на пожертвування парафіян, при великій підтримці священика Іоана Бачинського. Вартість споруди біля 12000 карбованців. Шанована ікона Божої Матері, яку перенесли із старої церкви, на жаль, у горнилі буремного ХХ ст. зникла безслідно. Варто зазначити, що у 1901 році в церковно-археологічному музеї при Київській духовній академії  зберігалась срібна чаша ХVІІ ст. з першої церкви села. В 1863 році  в с.Кирнасівка було відкрито церковно-приходську школу. На кін. ХІХ ст. прихожан було 1879 чоловіків та 2005 жінок.

Перекази старожилів донесли до нас, що церква Успіня Богородиці надзвичайна, намолена і овіяна Божою милістю. Цікавий факт стався ще в дореволюційні часи: власник цукрового заводу в селі Капустяни - пан Щеньовський, напередодні свого одруження втратив кохану наречену, що трагічно загинула. Дівчина була православною, то ж  і чин поховання пан замовив у Кирнасівській церкві Успіня Пресвятої Богородиці. Будучи присутнім на відправі – надзвичайно пройнявся православною вірою, і щоб бути хоча б по смерті разом із нареченою – хрестився та прийняв православ’я.

У нелегкі 30-ті роки ХХ ст. багато випробувань лягло на плечі прихожан та священнослужителів приходу. Потерпали і місцеві священики. Одного батюшку у 33-му році заарештували і відправили на Соловки. Його наступник помер від голодомору у 37-му році. 

На сьогодні церква Успіня Пресвятої Богородиці має статус пам’ятки архітектури місцевого значення, ох. № № 192-м Рішення виконкому облради народних депутатів №43 від 14.02.1991р.; та відноситься до Тульчинської і Брацлавської єпархії Української Православної Церкви.

Щербань Л.М.                                                                                                               Науковий співробітник

Чудодійне джерело з надзвичайно чистою, цілющою водою в селі Ганнопіль

17 Червня, 2020 р., 16:43

Тульчинська міська об’єднана територіальна громада багата на неповторної краси природу, пам’ятки історії, культури, цілющі криниці та джерела. Одна із них знаходиться в с. Ганнопіль. Чудодійне джерело з надзвичайно чистою, цілющою водою, з’явилося в селі досить давно. Важко встановити час його виникнення. Та по монетам часів правління Петра першого, предметам побуту, які знаходилися під час розчищення джерела, можна сміливо датувати його 17 століттям, а то і раніше.

Читати повністю

Суворівське городище Х-ХІ ст.

27 Квітня, 2020 р., 16:10

Наша місцина заселена із прадавніх часів, про це свідчать численні пам'ятки археології. Одна із них датується Х-ХІ ст., має статус національного значення та знаходиться біля села Суворовського (Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. № 928, ох. № 020025-Н(2013, 178)). Дане городище вперше описане Є. Сіцинським в «Археологической карте Подольской губернии» у 1899 році та є цінним джерелом інформації пов’язаним із історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю давнього населення України. Городище Суворівське досліджувалося у 2014 році археологами Вінницького обласного краєзнавчого музею, зокрема кандидатом історичних наук, завідуючою сектором археології Грабовською О.В., та належало літописному племені уличів. Зазвичай, поруч із городищами розташовувалися і поселення. Слід зазначити, що слов’янське плем’я уличів проживало на більшій частині сучасної Вінницької області та були чисельно великим угрупованням, а їхні городища поділяються на 3 основних типи: 1. Найбільш числені угрупування становлять прості мисові городища із замкнутим валом по периметру площадки, або без нього. 2. Мисові городища із складним планом із двома валами і наперед визначеною підрізкою схилів мису. Представлені вони меншою кількістю. Спорудження їх відноситься до скіфського часу, але використовувалися вони і слов’янами. 3. Городища правильної геометричної форми, найчастіше округлої, обриси яких не залежали від місцевого рельєфу. Уличі (дав.-рус. оуличи, угличі у тексті X ст. Константина Порфирородного) — східнослов'янське плем'я, що мешкало у 6-9 ст. у пониззі Дніпра від річки Росі до Чорного моря у межах розселення антів, нащадками яких вони і були. Входили у Антський союз. Межували на сході з тюрками, на заході — з тиверцями, на північному заході — з полянами. Вперше у середині IX століття уличі згадуються у «Повісті минулих літ» поряд із тиверцями в регіонів від річок Дністер та Дунай до Чорного моря. Узяли участь в етногенезі українців. Існує гіпотеза, що їхніми сучасними нащадками є гуцули. Нажаль реконструкції саме Суворовського городища немає, та щоб у читачів було уявлення рекомендую ознайомитися із абстрактними реконструкціями дерево-земляних укріплень, які надала Грабовська О.В.

Читати повністю

Будинок Глікліха

27 Квітня, 2020 р., 16:02

Красується у центрі Тульчина напрочуд ошатний невеликий палац - будинок Глікліха, побудований у 1910 році заможним єврейським купцем Розенфельдом як посаг для своєї доньки Нехоми (Юлії). Нажаль подальша її доля маловідома. Перекази донесли, що Нехома, навчаючись у гімназії мала ім’я Юлія, а на початку двадцятого століття вийшла заміж за лісоторгівця Глікліха (італійського купця).

Читати повністю