Історико-культурна спадщина села Тиманівка
Перлина Поділля - славетний Тульчинський край, багатий своєю історичною спадщиною, культурними надбаннями, неповторною красою природи. Тут протягом віків відбувалися досить значні історичні події, проживали видатні особистості, які залишили свій слід в історії нашої незалежної України та набули загальнодержавного, а нерідко і європейського значення.
Однією із «родзинок» нашого краю є селоТиманівка, розташоване на берегах невеликої річки Козарихи, яка впадає у праву притоку Південного Бугу – Сільницю.
Історія Тиманівки сягає глибини багатьох віків; час заснування точно не встановлено. Перша писемна згадка за версією польського історика Олександра Яблоновського, відноситься до документа від 8 травня 1606 р. Мова йде про позов щодо повернення кріпосних селян шляхтича Яремського до Тихона Шашкевича, який на той час володів Тиманівкою. З великою долею вірогідності можна зазначити, що село існувало значно раніше: відомо, що дану місцину подарував ще київський князь боярину Ієремії Шашці, то ж можна припустити, що з часом прізвище трансформувалося в Шашкевича. Не має і однозначної думки щодо походження самої назви, до речі місцина за часи свого існування називалася Княжполь, Улангород, Гнилецьке, Туманівка… Місцеві краєзнавці прийшли до думки, що сучасна назва – Тиманівка трансформована від Туманівка, так як у цій місцині, що має долини та водойми, досить часто стоять тумани.
Приїхавши до Тиманівки варто відвідати музей історії села, музей О.В.Суворова та художній музей. Це мабуть єдине в Україні село де функціонують три музеї. Також є садибний комплекс початку ХІХ ст., який включає в себе палац та парк. Взагалі на території села знаходиться дев’ять об’єктів культурної спадщини, які занесені до Реєстру нерухомих пам’яток у Вінницькій області та мають статус пам’яток місцевого значення.Тут представлені пам’ятки архітектури, історії, монументального та садово-паркового мистецтва, гідрологічна пам’ятка та прекрасні будівлі початку ХХ ст.; які нажаль не мають офіційного статусу пам’ятки, та безумовно заслуговують на увагу.
В будинку де жив полководець розміщено музей, відкритий у 1947 році, що носить звання народний. Першими експонатами музею стали предмети, які знайшли тиманівчани на полях колгоспу: багнети, ядра, частини зброї, тощо. З цікавістю оглядають відвідувачі музею німецьку, турецьку, французьку зброю, предмети спорядження цих армій, турецькі прапори і бунчуки - трофеї суворовських солдат. Тут зберігається документ з особистим підписом і печаткою полководця. В експозиції є бронзова копія пам'ятника О. Суворову одеського скульптора Б. Едуардса (звичайно, в багато разів зменшена), що був відлитий з трофейних турецьких гарматних стволів у 1913 році. В Тульчині був пам’ятник роботи цього скульптора, встановлений в 1954 році.
На захід від села, біля лісу, влітку 1796 року було розміщено військовий табір, та викопано три криниці, з яких брали воду для військових потреб. Солдати по всьому шляху своєї дислокації викопували криниці.
Іще зберігся старовинний рецепт унікальної каші, яку з охотою куштували суворовські солдати. В селі впевнені, що каша – по Тиманівськи - засипана капуста, бере свій початок ще з часів козаччини. Слід зазначити, що на даний час «каша по Тиманівськи» претендує на занесення до Реєстру нерухомої культурної спадщини нашої держави, як об’єкт нематеріальної спадщини (документи передані у відповідні виконавчі інстанції).
Безумовною окрасою села, його візитною карткою є садиба Шереметєвих: пам’ятка архітектури та садово-паркового мистецтва місцевого значення. Силами місцевих волонтерів з ініціативи краєзнавця Безбаха О.В. проводяться роботи по благоустрою даного об’єкта культурної спадщини. Можливо згодом у цьому прекрасному палаці відкриється музей пожежної справи (на громадських засадах), адже останній власник садиби у свій час був у авангарді пожежної справи. Але про все по-порядку.
Будівництво палацу у с. Тиманівка розпочалося на початку ХІХ століття, історія будівництва напрочуд цікава: по – перше фундамент та підвальні приміщення були закладені та вимурувані відомим на Поділлі магнатом князем Готфридом Богумілом Святополком Четвертинським (1772 – 1840 рр.), далі будівництво перейшло до наступного власника садиби князя Олексія Миколайовича Бахметєва – Протасова (1777 – 1841рр.). Саме він завершив будівництво палацу, придавши йому дещо не притаманний для нашої місцевості стиль неоготики – покрівля була увінчана гострими шпилями. А уже на початку ХХ століття, коли власником Тиманівки стає великий землевласник,почесний мировий суддя Київського та Ямпільського округів Володимир Іванович Толь (1860 – 1931рр.), за фахом інженер–будівельник, до палацу добудовується бокова прибудова з арковою та терасою, що плавно східцями переходила у парк до штучного водограю. Існують перекази, що господар разом із домочадцями полюбляв у теплу пору року тут обідати. Слід зазначити, що в цей же час В.І. Толь будує в селі фільварок, школу з курантами на баштовій надбудові та лікарню, які збереглися до наших днів.
Детальніше хочеться зупинитися на останньому власнику села Тиманівки – це граф 
Олександр Дмитрович Шереметєв (1859 – 1931 рр.) - внук Миколи Шереметєва та співачки Парасковії Жемчугової, генерал-майор, музикант, великий шанувальник музичного мистецтва, головний «брадмейстер імперії». З його приходом для місцини розпочалося нове, більш інтенсивне життя. Завзятий граф, з притаманною йому діловитістю розбудовує садибу: встановлює чавунний ганок з колонами на парадному вході до палацу, будує каретну майстерню, так званий каретний двір. Велика увага приділяється культурному життю: створюється церковний хор, який виконував передові твори відомих авторів, стіни палацу прикрашали картини відомих живописців, а сам господар нерідко розважав гостей професійною грою на роялі. Активно розвивається економіка - за часи господарювання О.Д. Шереметєва у Тиманівці з'являються два заводи: пивоварний та спиртовий.Садибний парк, що розкинувся навкруги палацу прикрасили рідкісні породи дерев та кущів, деякі збереглися до наших днів та радують око своїм цвітінням. Особливе місце – це каскад цілющих джерел, за часів Шереметєва, вони наповнювали озера. І сьогодні їх вода вражає своїми смаковими властивостями, надзвичайно чиста, цілюща, можна сказати, що і лікувальна. Вельможі з радістю проводили своє дозвілля у парку, адже місцина під будівництво вибрана не випадково – енергетика напрочуд гарна та сприяє відновленню сил і здоров’я. Зберігся у селі переказ про верхнє озеро, посеред якого був невеликій острівець, з’єднаний із берегом арко подібним місточком; саме тут чекав на панство для розваг справжнісінький ведмідь. А на нижньому озері, обнесеному дубовими палями було влаштовано купальню, дно якої вимощено кам’яними плитами. Саме у графському палаці вперше було встановлено водогін та каналізацію, застосовано електрогенератор для освітлення не лише маєтку, а і будинків селян; і, що найцікавіше – створено пожежну команду. За фанатичну відданість пожежній справі його називали «брадмейстерський граф». Слід відмітити, що була домовленість із імператором, як тільки десь у Петербурзі спалахувала пожежа, то де б не був Шереметєв: чи на світському прийомі, чи на балі, його мали повідомляти - граф кидав усе, переодягався у пожежний костюм, і стрімголов линув на пожежу. Він перший голова Російського пожежного товариства, брав участь у влаштуванні Всеросійської пожежної виставки, заснував перший професійний журнал «Пожежник». Взагалі пожежна справа була його життям, тож і був у числі ініціаторів проведення першого з’їзду пожежних діячів, який відбувся 14 червня 1892 року у Петербурзі. На меті було розроблення мір по попередженню пожежогасіння, також впровадження протипожежного водопостачання, видання фахової літератури, створення пожарного товариства тощо.
У багатьох своїх садибах Олександр Дмитрович на власні кошти організовував та навчав показові пожежні команди; була така і у Тиманівці. Перекази старожилів донесли до нас цікавий факт: коли Шереметєв бачив, що у когось із селян хатина занадто у критичному стані, він будував для родини нове житло, старе придавав вогню, а потім із задоволенням гасив пожежу.
Нажаль сьогоднішній стан маєтку Шереметєвих у с. Тиманівці потребує негайних ремонтно-реставраційних робіт, громада шукає меценатів, які б змогли відродити минулу велич, не дати згаснути тій іскринці архітектурного таланту, що знайшов своє відображення у цій шедевральній споруді.
Велика вдячність за допомогу у підготовці публікації мешканцю с. Тиманівка волонтеру та краєзнавцю Безбаху Олександру Вілямовичу.
Підготовлено Л.М.Щербань, науковим співробітником з пам'яткоохоронної роботи та туризму Тульчинського краєзнавчого музею.
