Тульчин – 77 років з дня визволення від нацистів в період 2-ї світової війни
Чим далі в історію відходять події 2-ї світової війни, тим яскравіше вони в пам”яті людей.
Йшов 1944 –й рік. Воїни радянської армії йшли в наступ по всіх фронтах. Жителі м. Тульчина з трепетом прислухалися до глухого звуку вибухів мін та снарядів та в душі раділи. Ворог відступає. Отже скоро наша армія буде в місті.
Однією з надважливих перемог нашої армії Корсунь – Шевченківська битва, в результаті якої противник втратив 55 тис. своїх солдатів і офіцерів, понад 18 тисяч полоненими, а також велику кількість бойової техніки та озброєння.
Внаслідок цієї перемоги були сильно деморалізовані німецько – фашистські війська, що діяли на Правобережній Україні, створювалися сприятливі умови для розгортання наступу на Південний Буг та Дністер.
Форсування річки Південний Буг. 1944 рік.
12 березня 1944 року війська генерал – майора Івана Микитовича Конєва підійшли на світанні до Південного Бугу. При допомозі місцевих селян були виготовлені примітивні плоти з солом’яних снопів, збитих штахетних тинів, які були зв’язані між човнами. За спогадами генерал – майора І.М. Конєва в туманний ранок 12 березня наші бійці ринулися в мутні холодні весняні води Південного Бугу й переправились на правий берег річки, створивши плацдарм до 4-х км по фронту та півтора кілометри в глибину фронту. Біля села Четвертинівка Тростянецького району радянські десантники завдали раптових ударів по флангах і тилах фашистів.
Переправа радянських військ через Південний Буг.
Ввійшовши в с. Четвертинівку зі сторони Ладижина німці почали обстрілювати наші війська. У відповідь наші війська пішли у наступ. Біля с. Білоусівка зав’язався запеклий бій з фашистами. В цьому бою було втрачено 30 наших бійців та 50 поранено. Та все ж опір ворога було подолано. Фашисти в паніці почали відступати в бік залізничної магістралі Вапнярка – Жмеринка. Незважаючи на бездоріжжя, гвардійці – десантники продовжували бити ворога з гармат та просуватись вперед. Командир роти Коробка, прорвався зі своєю ротою на Капустяни і Кирнасівку і цим допоміг нашим військам по правому флангу. Як далі згадує І.М. Конєв, в лісах Вапнярки були великі склади зброї ворога і тому цей стратегічний пункт потрібно було взяти під контроль наших військ.
13 березня, вночі, через ліс наступали наші війська на Кирнасівку, пройшли Ганнопіль. Генерал – майор Конєв разом з штабом вирішив поїхати з Кирнасівки на Тульчин. Спочатку розвідники розвідали місцевість і захопили в полон німецького офіцера та солдат. В місті Тульчині біля електростанції стояли німецькі гармати, з яких стріляли фашисти. Наші війська з пагорба почали обстріл міста, придушуючи вогневі точки противника.
Тієї березневої ночі місто здригалося від вибухів гармат та кулеметних черг. Жителі зі своїх підвалів та льохів могли тільки прислухатися, коли закінчаться вибухи. Ворог почав відступати з міста в бік Тарасівки, Зарічного, а в Тульчині німці здавалися, дехто спробував втікати на Журавлівку, Копіївку, та даремно. Шляхи відступу були перекриті зі всіх боків. В бою за Тульчин в полон було взято біля 300 окупантів. 3-тя ГПДД при активній підтримці партизанського з”єднання полковника Мельника та комісара Бурченка перекрили залізничну колію Вінниця – Одеса і заволоділи станціями Журавлівка та Вапнярка.
В наступальних боях за звільнення м. Тульчина, Кирнасівки, в нелегкому бою за Марусину гору, через який відкрився шлях на Журавлівку, Копіївку, особливо відзначились десантники під командуванням Микульського, Потапенко, Іванова, Стяжкова, сапери роти Поспелова та багато інших.
958 днів та ночей перебувало наше місто в окупації. За цей період ворог встиг створити на території краю табір смерті « Мертва петля», в якому були знищені тисячі наших громадян.
Тульчин остаточно був звільнений і очищений від ворога 15 березня 1944 року. Безпосередньо Тульчин звільняв 2-й гвардійський полк, 3-ї Уманської ПДД, 35 –СК, 27 –ї Армії. Полком керував підполковник Хабаров І.К.
дивізією – генерал – майор І.М. Конєв, корпусом – генерал – лейтенант Горячев, армією – генерал – полковник Трохименко.
Місцевий поет Іван Клименко на честь звільнення Тульчина, написав такі рядки:
Нам не забуть знаменну дату,
Тих перших, радісних хвилин,
Коли радянського солдата
Героя – воїна, як брата
Стрічав схвильований Тульчин.
( газета « Тульчинський край» 17.03.1946 рік).
Вони звільняли м. Тульчин в 1944 році.
Визволителі м. Тульчина ( в центрі сидять, зліва на право – Хабаров, Конєв, Горячев.
В краєзнавчому музеї міста в одному із експозиційних залів закарбована пам'ять про 2-гу світову війну на теренах нашого краю в матеріальних пам”ятках, в архівних документах,фото.
У вічність відходять сивочолі ветерани. І на свідомість приходять слова: « Хто до нас з мечем прийде, той від меча загине». Адже ми захищаємо наші родини, нашу землю, нашу пам'ять.
Ось вони усміхнені ветерани 2-ї світової – наші земляки. Пам”ять зберігає їх такими.
Інформацію зі спогадів І.М. Конєва, наукового архіву музею підготувала:
науковий співробітник музею з питань новітньої історії – Луценко Г.В.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
