Тульчин – Гончаренко – Крути
В 2009 році «Тульчинський край» опублікував статтю «Крути – Тульчин … Який зв'язок?». Пройшло багато років. За цей час потрапляло безліч матеріалів стосовно Аверкія Гончаренко. Організація оборони під Крутами належить саме йому. Бій під Крутами сьогодні вивчають у школах та ВУЗах України. А раніше подібна інформація не друкувалась взагалі. Постать капітана Гончаренка стала відомою в часи незалежності України. Хоча світова спільнота публікувала статті про хід бою під Крутами та про А.Гончаренка, який з 1944 року, проживав і помер в США.
В Тульчині Аверкій Гончаренко проходив військову службу підпоручиком 76 піхотного Кубанського полку. Офіцерський штаб розміщувався в колишньому палаці графа Потоцького. Два роки прожив Гончаренко у нашому місті. Двічі зустрічав новий рік, святкував Паску. Як людина освічена, мав друзів серед тульчинців. На одній із зустрічей, його познайомили з тульчинською міщанкою, маючи на меті одружити молодих. Але Аверкій відверто вказав, що його більше приваблює військова кар’єра.
За два роки, з 1912 по серпень 1914 рр., Гончаренко пропрацював помічником начальника учбової команди. З початком І-ї світової війни, 76 полк залишив Тульчин. Першу світову війну Гончаренко зустрів в чині командира 260-го Брацлавського полку. У 1916р. він вже штабс-капітан, командир батальйону, а з літа того ж року – курсовий офіцер 2-ї Київської школи прапорщиків. Маючи теоретичний та бойовий досвід, восени 1917 року Гончаренко українізував свій курс і здійснив перший випуск українських офіцерів.
І от прийшов січень 1918 року. Залізнична станція Крути. Капітану Гончаренку поставлено завдання зупинити загони червоної армії. На так звану підмогу, з Києва прибула сотня студентів. Враховуючи власні сили, кількість вояків та зброї, використовуючи рельєф місцевості, Гончаренко впевнено розташував п’ять сотень молодих вояків та 18 кулеметів. Сам бій добре висвітлено в засобах масової інформації та в мережі internet, тому не буду повторюватись. Але на висновок бою, можна додати, що завдяки вчительським здібностям Гончаренка, йому можна приписати точність кулеметної стрільби, яку проявили юнкери. І важливим на мою думку було те, що він враховуючи різницю в силі, відізвав з полю бою уцілівших дві сотні юнкерів, чим врятував їм життя…
Крім колективного фото 1912 року тульчинського фотомайстра Ф.Гетци, на якому є А.Гончаренко (в центрі), особисто мені був цікавим пошук інших першоджерел. В державному архіві Вінницької області зберігаються документи, які висвітлюють важкий для всіх 1918 рік. Серед них є доповіді повітових комендантів Подільському коменданту про стан справ у повітах. Ці доповіді складались кожного тижня. Ознайомившись з ними можна скласти ту реальну картину, яку пережили наші діди та прадіди. Як на мене, то був жахливий час.
Для ознайомлення з добою Центральної ради на Поділлі, подаю фрагмент доповіді, за особистим підписом полковника Гончаренко Аверкія Матвійовича: «Всі ці австро-угорські частини обеззброюють населення, а для свого харчування роблять реквізиції продуктів по твердим цінам. Працю їх населення не сщитаєт для себе бажаючою, хоть ганьби не визиває. Жиди цій події дуже раді, позаяк їх спекуляції вони не роблять припинки, а дають волю їм скупляти всі споживчі продукти і вивозить до Австрії по великим цінам, через що населення міст терпить велику нужду в продуктах, на котрі настала велика дорожнеча…» 8 червня 1918 року.
В.О.Вігуржинський
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
