Різдвяні традиції подолян

Дата: 10.01.2018 16:16
Кількість переглядів: 1078

Фото без опису

    Багатство нашого краю та й  країни  в цілому криється у різноманітті традицій, які історично склалися на багатошаровій культурі нашої духовності.  Це стосується як різноманітних пам’яток: історії, природи, архітектури, так і вірувань, прикмет, традицій. Саме наша традиційна та неповторна культура вирізняє нас серед усіх інших країн та робить дійсно неповторними. Різдво, Новий рік (Василя 14 січня), весь цикл святкувань, що має назву Святки відзначаються у нас з великим завзяттям та шаною. Приблизно ми всі уявляємо собі, як святкуються Різдвяні свята в Україні – Свята вечеря, колядки, застілля, державні вихідні. Та слід зазначити, що кожному регіонові країни притаманні  свої особливості святкування, які склалися історично. Ми про них можемо навіть не підозрювати, але саме місцеві звичаї роблять той чи інший край особливим.

У нас на Поділлі та зокрема на Вінниччині існують давні традиції святкування Святвечора та Різдва Хрестового. В ці дні завжди панували особлива атмосфера та урочистий настрій. Вечір напередодні Різдва – Святвечір, Вілія, Кутя — починався прибиранням хати. Після того господар урочисто вносив до господи сніп, як правило, житній, і ставив його на покуті – на врожай і достаток, а на підлозі хати всюди розсипали солому. Пов'язували це із яслами Вифлеємськими, у яких народився Ісус Христос. Наступного дня - раннім ранком солому виносили з хати та розкладали багаття біля воріт чи при дорозі – "палили дідуха". Святковий стіл в подільських селах також застилали сіном, по кутках клали часник як оберіг, а потім накривали скатертиною.

З надзвичайною ретельністю велася підготовка до свят, яка не допускала жодних неточностей у проведені – відігравав важливу роль навіть посуд, що був на святковому столі. Так господиня заздалегідь дбала про красиво оздоблений посуд та обов’язково нові дерев’яні ложки. Це традиція. Відомо, що ложками користувались протягом року, потім викидали. Дерево діяло як адсорбент, робило їжу здоровішою. З кожного виду дерев посуд мав свій колір, так наприклад гарні властивості мали вироби з білої верби, з груші були важкими, з яблуні – червоними, а з липи  жовтими, аж сяяли. Зазвичай на Святвечір  готували 12 страв, а той і більше,- на те вона й Багата кутя. Всі ми знаємо, що кутю варять, коли поминають померлих, тому й залишають її на Святвечір на столі, поряд кладуть кілька ложок - для душ померлих.

         Як сходила вечірня зоря, сідали вечеряти. Починали із куті. Поклавши у рукавицю гроші (щоб водились), господиня несла кутю на покуть, а діти під час цієї ходи завзято мекали, мукали, іржали, квоктали, крякали – щоб уся свійська живність плодилася, щоб курчата й каченята водилися. І перша ложка куті була для бджіл – кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга – для самого морозу, щоб отак задобрений, він не чинив збитків, не морозив посівів. До того ж серед подолян широко побутувало повір'я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов'язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом). Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір'ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову – за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос. Кутю давали курям, "щоб гарно неслися". Її несли на гостинець хрещеним батькам, бабі-повитусі, родичам.

Традиційну подільську кутю роблять із пшениці, маку та меду з узваром, інколи ще родзинки додають.Саме господар має терти мак. Це символізує добробут родини, а мед розводять узваром із сушених фруктів. Причому, сухі фрукти мають бути з того краю, де ми живемо.  Ніякого цукру у куті не повинно бути – лише мед-продукт Божої мухи – бджоли. Це особлива самостійна страва, яка має велику кількість корисних властивостей. Мед є сильним консервантом, тому кутю з таким медом зберігали аж до Теплого Олекси, коли бджоли з вулика вилітають. Саме тоді бджолам давали скоштувати куті.

Також існував обряд лякати дерева. Вважалося, що завдяки цьому плодові дерева могли давати небувалий урожай. До дерева підходили з сокирою, легенько стукали обухом по стовбуру і казали, що зрубають, якщо не буде родити. Звісно, усі різдвяні ритуали стосуються швидше селянського побуту, коли є двір, сад, город, худоба. Наприклад, ритуал підкидання куті до стелі. Скільки зернин впаде, стільки бджолиних роїв буде. Якщо зерна падали на неодружених, значить, цього року вони женяться чи вийдуть заміж. Але й у місті можна дотримуватися елементарних обрядів.

Старше покоління має навчати молодше нашим традиціям у підготовці та проведенні свята. Раніше подоляни вірили, що у різдвяну ніч трапляються дива. Наприклад, якщо залізти в колодязь у цю ніч, то можна напитися вина замість води. Дівчата ж традиційно ворожили на свого судженого-рядженого.  Наступного дня йшли колядувати. Тут є така особливість – на Східному Поділлі ходили переважно тільки з Віфлеємською зіркою, що виготовлялась, як правило, зі звичайного решета, до якого приладжували "роги" (від 5 до 12). Цю конструкцію обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фольгою, стрічками та китицями. Всередину вставляли свічку – так утворювалось щось на зразок чарівного ліхтаря; тоді як на Західному – з цілими вертепами - театр костюмованих виконавців. Дійство вертепу складалось з двох частин — релігійної (серйозної) і світської (інтермедійної). Відповідно на дві категорії поділялись й самі виконавці – маски, які театралізували легенду про народження Христа.

Колядувати слід ввечері або вночі, коли є зорі на небі. Також важливо дотримуватись обряду у колядуванні. Зараз чомусь колядують усі: дівчата, хлопці, старі, молоді. А за традицією колядувати мають право тільки хлопці, щедрувати – на Маланки козу водять вже змішані гурти. Посівати ж мають тільки маленькі хлопчики. Зараз чомусь не дотримуються цих ритуалів, тим самим збіднюють різдвяні обряди. Важливим атрибутом різдвяних свят є дідух, сплетений із колосків пшениці. На Вінниччині дідух частіше називали обжинковою квіткою – плели його влітку, після збору урожаю зерна, і зберігали до Різдва. Він уособлює предків, а ще – це слід язичницького минулого, символ бога Коляди. У деяких регіонах навіть стара назва залишилася – коляда. Багато цікавих легенд пов’язано із святкуваннями, багато є приказок, поговірок, прикмет – ось наприклад святкова ялинка – це звичай, якого на наших теренах не було. Прижився він у нас тільки з початку ХХ століття, додавши до наших традицій нового. А сам звичай зародився у Німеччині в ХVІ столітті і був поширений в Європі та Америці. Зараз уявити Різдво без святкової ялинки здається практично неможливим, наші предки, навпаки, не могли його уявити із цим хвойним деревом.

      Тож, вітаю всіх читачів з Різдвяними святами та гостинно запрошую до Тульчинського краєзнавчого музею, де відкрилася виставка новорічних листівок минулого століття.

Л. М. Щербань, науковий співробітник Тульчинського краєзнавчого музею.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь