Вшанували пам’ять жертв Голокосту

Дата: 27.01.2022 15:11
Кількість переглядів: 456

27 січня 2021 р. з метою вшанування пам’яті жертв Голокосту відбулося покладання квітів до Меморіального комплексу жертвам Холокосту 1939-1945 рр. на території Парку "Пам'ять" за участю міського голови Валерія Весняного, секретаря міської ради Віталія Чуби, заступників міського голови Алли Поваляєвої та Олени Швець, начальника відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Катерини Третьякової.

Фото без опису

 

Саме в цей день 1945 року було звільнено в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Цьогоріч світ відзначає 77-річчя цієї події.

 

Голокост з грецької перекладається як "всеспалення" і означає геноцид євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. Окрім того, є ще термін Шоа (івр. – лихо, катастрофа). Жертвами Голокосту вважаються 6 мільйонів євреїв у Європі, із них 1,5 млн в Україні.

 

В 1939 р. в Тульчині проживало 5607 євреїв (41%), в селах району - 180.  23 липня 1941р. німці ввійшли в Тульчин, а за ними румуни, угорці, словаки. Місто опинилося в румунській зоні окупації (Трансністрії). З міста встигло евакуюватись не більше 500 людей. Зігнаних євреїв у кварталі Капцанівка (сучасної школи #1 і автовокзалу) реєстрували і зобов'язували носити на одязі жовту зірку.

7 грудня 1941р. окупанти наказали євреям, зібратись в єврейській школі (сьогодні школа #1). Лікар Білецький робив "прививки від тифу" у місцевій бані з метою підвищення смертності. В Тульчинському гетто (на вул. Володарського) залишили 2 десятки сімей, які в результаті залишилися живі. Це були ремісники, яких не можна було замінити (кравці, швеці, годинникарі, заготівельники).

 

10 грудня  вирушила колона  євреїв (4340 осіб), супроводжена озброєними румунами і поліцаями (взяті з місцевого населення), етапом через Торків, де ночували на стайні. Дорогою, хто відставав - вбивали, люди пили воду з калюж, зневірені батьки залишали діток біля огорож, сподіваючись, що їх хтось врятує. Місцеві селяни бачили колону і кидали в неї яблука, хліб.

 

12 грудня прибули у табір в Печері (колишній маєток Потоцьких). До війни і сьогодні там розміщується санаторій. Парк був обнесений високим 3-х метровим кам'яним парканом з колючим дротом. В'язні прозвали табір "мертвою петлею", з якої неможливо вирватись.

 

Із заднього крила 3-поверхової будівлі вели сходи (170 сходинок) до р.Південний Буг, якою в'язні ходили набирати воду.

З іншого берега Південного Бугу була територія під німецькою владою. Для в'язнів небезпечно було ходити по воду, адже німці тренувались зі стрільби по живим мішенях.

 

Згодом в табір прибули євреї з інших міст України (Брацлава, Ладижина, Вапнярки, Шпикова, Гайсина, Могилів-Подільського...), Буковини, Бессарабії, Румунії.

 

Людей розміщували в підвалах, коридорах, палатах, бараках по 50-200 осіб у кімнаті. На підлозі поруч лежали живі, вмираючі та небіжчики. Працездатних вивозили на роботи.

У підвалі був "ізолятор", куди переміщували людей, які доживали останні дні.

 

Жертв холоду, катувань, голоду, хвороб (тифу, педикульозу, туберкульозу), щеплень, розстрілів хоронила похоронна команда в спільних ямах на місцевому єврейському кладовищі і в лісі.

Лікар Вишневський за рахунок щеплень намагався очистити табір. В середньому в день помирало 150-200 осіб.

Вночі дорослі і діти тікали в село, щоб виміняти особисті речі на продукти для своїх рідних, заробити або попросити харчів. Існували і так звані "провідники", з числа в'язнів, які допомагали тікати з табору і супроводжували до певного населеного пункту. Виживали за рахунок продуктів, що перекидали українці через паркан (картоплі, буряка, шматків хліба, вареної кукурудзи).

Кількість загиблих достеменно невідома, в одних джерелах вказується 14-18 тисяч, в інших 30-60 тисяч, адже в таборі не вели облік ув'язнених.

Навесні 1944р. стало відомо про успіхи радянської армії на фронті, до того часу в таборі залишилось 200-400 в'язнів. Після чутної стрілянини на територію в'їхали машини з радянськими солдатами.

 

17 березня 1944р. в'язнів було звільнено, попереду чекала нелегка дорога додому...

 

 

науковий співробітник Тульчинського краєзнавчого музею Колісник Наталія

 

#NeverAgain

 

#WeRemember



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь