Запобігання та протидія насильству та жорстокому поводженню щодо дітей
Одним із критеріїв соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей, оскільки вони є майбутнім кожної нації. У суспільстві, яке прагне до високих загальнолюдських цінностей, не може бути прийнятними прояви жорстокого поводження з дітьми.
Основними формами жорстокого поводження з дітьми є:
Психологічне (емоційне) насильство є стрижнем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спричинені не стільки фізичними травмами, скільки насильством над особою.
Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки постійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бувають задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психологічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорюють і не приймають її.
Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення психологічного насильства: «Психологічним (емоційним) насильством є одноразова або хронічна психічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здатності до соціалізації.»
Виокремлюють п'ять основних типів руйнівної поведінки значущих для дитини дорослих, зокрема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної поведінки:
Сексуальне насильство або розбещення — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.
Існує поширена думка, що особи, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, страждають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки переважно — це звичайні люди, але з певними психологічними особливостями.
Сексуальне насильство впливає на фізичне та психічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом тривалого часу, інколи — все життя.
Фізичне насильство — це навмисне нанесення фізичних ушкоджень (травм) дитині батьками (іншими особами), що спричиняють порушення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавляють життя.
Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підвищена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».
Відчуваючи гнів проти того, що з нею відбувається, дитина стає агресивною щодо слабших — дітей чи тварин. Для дітей, що переживають фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важко зосередиться на грі або на занятті, вони неуважні, уникають спілкування з однолітками, відстають у розвитку.
Нехтування інтересами та потребами дитини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.
Звичайно ж, усім батькам добре відоме значення повноцінного харчування, належного догляду, надання своєчасної медичної допомоги для нормального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина проводить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку дитини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від проблем розвитку дитини тісно пов'язані з психологічним (емоційним) насильством.
Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.
Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня, що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.
Також можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:
• жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.;
• дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї: батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини та ін.;
• сексуальне насильство, інцест: ґвалтування; нав’язування сексуальних стосунків; показ порнографії і залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту тощо;
• використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
• залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, жорстокість щодо інших істот;
• погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.;
• використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, психіатричною лікарнею тощо;
• ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у будь-якому закритому приміщенні; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
• емоційне насильство: приниження; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини тощо;
• економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати.
Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення чотирнадцятиліття – безпосередньо до суду.
Проблема насильства над дітьми стосується кожного громадянина суспільства. Суспільство не повинно виявляти нерішучості у боротьбі з насильством над дітьми. Діти – це повноправні члени суспільства!
