Великдень
Пасха, або Світле Христове Воскресіння – одне із найголовніших свят християн усього світу. Головний великодній атрибут – фарбовані, розмальовані, ошатно прикрашені яйці, які і символізують Воскресіння Господнє.
За одним із переказів, Марія Магдалина прийшла розповісти про чудесне Воскресіння сина Божого імператору Тиберію, а так як приходити до нього без подарунка було не прийнято, а в неї з собою крім простого вареного яйця нічого не було, то і подарувала його Тиберію, промовивши: «Христос Воскрес!». Він не повірив у розповідь: «Як може хтось воскреснути з мертвих? Це так само не можливо, як і те, щоб це яйце раптом стало червоним». В ту ж мить подароване яйце набуло кольору крові, засвідчуючи істинність сказаного, а Тиберій вигукнув: «Воістину воскрес!».
Воскресіння, що передує цій події так трактується в Еванглії від Матвія: «…По прошествии же субботы, на рассвете первого дня недели, пришла Мария Магдалина и другая Мария посмотреть гроб. И вот, сделалось великое землетрясение, ибо Ангел Господень, сошедший с небес, приступив, отвалил камень от двери гроба и сидел на нем; вид его был, как молния, и одежда его бела, как снег; устрашившись его, стерегущие пришли в трепет и стали, как мертвые. Ангел же, обратив речь к женщинам, сказал: не бойтесь, ибо знаю, что вы ищете Иисуса распятого; Его нет здесь - Он воскрес».
За іншим переказом традиція дарувати на Пасху святково прикрашені яйці пішла від римлян, і зародилася в далекому 224 році до н.е. В наш час ціла індустрія працює на це свято. Проте в кожній країні є свої, тільки їй притаманні звичаї: в Німеччині з 16 ст. набули популярності сувеніри та солодощі у вигляді зайчиків. Сьогодні пасхальний заєць – один із світових символів родючості та матеріального добробуту. В Болгарії на Великдень виготовляють величезну кількість горщиків, які прийнято скидати з верхніх поверхів на землю, таким чином уособлюючи перемогу добра над злом. Бажаючі перехожі беруть собі глиняні осколки, як сувеніри, що принесуть щастя.
У нашій місцині також є свої традиції, вірування та звичаї. Багато в чому у їх збереженні ми завдячуємо нашому земляку, відомому українському письменнику - Анатолію Патрикійовичу Свідницькому (1834-1871). Народився він у родині священика, де до Великодня ставилися з особливим трепетом та повагою. Дитячі роки майбутнього письменника пройшли серед мальовничої природи при бузького села Маньківка. З ранніх років Анатолій Патрикійович спостерігав за працьовитим подільським народом, що з часом знайшло відображення у творах. Хочеться познайомити наших читачів з його етнографічним нарисом «Великдень у подолян». Дещо із викладеного до наших днів не дійшло, та й не дивно, адже нарис побачив світ у шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Та завдяки йому ми маємо уявну картину про давніх подолян, працьовитих, веселих з чудовими вишивками на сорочках, своєрідними зачісками та головними уборами. Анатолій Патрикійович з великою повагою ставився до цих простих людей – носіїв та зберігачів давнього культурного спадку. У своєму нарисі висвітлив з максимальною точністю, по кожному дню всі звичаї, які передують світлому Христовому Воскресінню та надав повну картину святкувань з народними гуляннями, гаївками та забавами, що були притаманні нашому краєві. Високо оцінив це дослідження з докладним аналізом звичаїв та обрядових пісень Іван Франко: «Праця ця дає дуже красне свідоцтво, як пильно придивлявся Свидницький до життя та побуту рідного народу і якою гарячою любов’ю обіймав його. Праця ця надовго залишиться одною з найкращих оздоб української літератури».
Детальніше ознайомитися з культурою та побутом давніх українців можна в Тульчинському краєзнавчому музеї, в експозиційній залі присвяченій народознавству.
Пасхальна заутреня, Микола Пимоненко, 1891.
