18 травня – День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу
18 травня – День боротьби за права кримськотатарського народу, день скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу.
18 травня 1944 — день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни, ветеранів та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів, і 70 ешелонами, у кожному з яких було по 50 вагонів, ущент заповнених переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, — нині є днем трауру в історії кримськотатарського народу. Через нестачу харчів, антисанітарію й велику скупченість багато людей загинуло в дорозі, ще десятки тисяч померли внаслідок суворих умов вигнання упродовж наступних років. У результаті депортації у кримських татар було вилучено: понад 80 тисяч будинків, більше 34 тисяч присадибних ділянок, 360 тисяч гектарів землі, всі запаси продовольства, десятки тисяч тонн сільськогосподарської продукції та усе інше майно. Масштаб депортації видався сталінському керівництву недостатнім, тому 21 травня 1944 ДКО СРСР прийняв постанову про додаткову депортацію кримських татар. 8 червня 1944 року НКВС Узбекської РСР доповів радянському керівництву, що прийняття ешелонів зі спецпереселенцями з Криму закінчилося. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар і в наступних переписах населення заборонив будь-які згадки про кримських татар.
Хоча офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито массовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни, однак дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар з Криму були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими нормами не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу.
Новий радянський керівник Микита Хрущов, котрий прийшов до влади у 1956 році, засудив політику свого попередника та взяв курс на десталінізацію. Однак вона не торкнулась кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованних народів, були вимушені залишатися в Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Право на повернення до історичної батьківщини вони отримали лише в період Перебудови. У 1989 році Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення.
З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала в їхньому поверненні, або в отриманні компенсацій за землі, які вони втратили. Російська Федерація як держава-правонаступник СРСР також не відшкодувала депортованим збитки за втрачене майно і не провела судові процеси над особами, які відповідальні за насильницьке переселення або причетні до нього. Депортація кримських татар стала символом страждань і гноблення малих народів Радянського Союзу, внаслідок якої кримські татари на півсторіччя позбавились етносоціального та етнокультурного середовища проживання, яке створювалося віками, а також їхньої державності. 12 листопада 2015 Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 9 травня 2019 року депортація кримських татар була визнана геноцидом і Латвією.
Сьогодні жодних таємниць, замовчувань та викривлень у питаннях, які стосуються політичних репресій, геноциду кримськотатарського народу немає і не може бути.
Тому ми повинні всі разом, як єдиний український народ, відновлювати свою історичну пам’ять. Ми повинні досліджувати свою правдиву історію і свідчити про неї перед майбутніми поколіннями та світом.
З кожним роком залишається все менше живих свідків того лихоліття. Наш обов'язок - берегти їхні спогади, передавати нащадкам правду про минуле, гідно вшановувати загиблих співвітчизників.
Помолімося ж за вічний спокій невинно закатованих. Світла їм пам'ять.
