100 - річчя Української революції 1917-1921 років
Вояки УНР – наші земляки
У 2018 році виповнюється 100 років від початку діяльності Уряду УНР та української армії. І хоча М. Грушевський в своєму знаменитому ІУ Універсалі опирався лише на міліцію, а Українська Центральна Рада відкидала необхідність створення в Україні регулярної армії, відстоюючи принцип формування Збройних Сил на міліційній основі, патріотично налаштовані вояки формували військові загони для боротьби за незалежність України.
"…Не всякий має дійсну здатність до справ розвідочно-розшукних; бо це є теж дар Божий — талант, який можна розвивати і довершати, але ні в якім разі не можна його вкоренити в чоловіка, який не народився з цим талантом; не можна вже на підставі того, як не можна по волі стати художником, поетом або скульптором.
Отже, коли хто не почуває в собі того святого вогню, про який зазначено вище, то будь він з найвищою освітою і значним службовим стажем, він не може бути корисним для розвідочно-розшукної організації і йому не місце в рядах тієї сім'ї, яка ідейно і безоглядно віддана любимій праці своїй".
Начальник Інформбюро Генштабу Армії УНР полковник М. Красовський.
Кузьмінський Олександр Хомич (1884 – 1975)
Одним із таких патріотів є наш земляк Кузьмінський Олександр Хомич – генерал-хорунжий Української Армії. Народився в м. Тульчині 30 серпня 
1884 року. Родина походила із міщан. Закінчив Тульчинське духовне училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1908 рік), служив підпоручиком у 75-му піхотному Севастопольському полку (Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 році закінчив один курс Військової академії Генерального штабу. Останнє звання у російській армії – капітан. З 4.12. 1917 року – начальник штабу 64 –ї Української дивізії.
З 2.04.1918 року – у резерві старшин Генерального штабу військ Центральної Ради. З 20.04.1918 року – молодший ад’ютант штабу 2-го Подільського корпусу Армії УНР.
18 листопада 1918 року після початку антигетьманського повстання, 2-й Подільський корпус на чолі з генералом Петром Єрошевичем перейшов на бік Директорії. Фактично цей крок зіграв вирішальну роль у боротьбі Директорії проти гетьмана Скоропадського. Спираючись на Вінницю – штаб Єрошевича, війська Директорії почали активний наступ на Київ. У розпорядження повстанських частин зі складів Подільського корпусу було надіслано велику кількість зброї, обмундирування та іншого військового майна. Крім того, генерал Єрошевич сформував кілька артилерійських батарей і піхотних частин, які були спрямовані на підтримку Осадчого корпусу військ Директорії. Зокрема, завдяки гарматам, відправленим 2-м Подільським корпусом, вдалось повністю укомплектувати артилерію січових стрільців – ударну силу Осадчого корпусу.
З 30.05. 1918 року – штаб-старшина оперативного відділу військ Директорії. З 30.07.1919 року – помічник начальника оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР.
Генерал-хорунжий Кузьмінський Олександр Хомич з кінця 1919 року по серпень 1920 року очолював Розвідувальну управу Генерального штабу Збройних Сил УНР, а з 1921 року – розвідувальний відділ Партизанського Повстанського Штабу Державного Центру УНР в екзилі.
Станом на 04.08.1920 року – булавний старшина 3-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР. Підполковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції) відповідав за розвідувальну
роботу Партизансько-Повстанського Штабу 2-го відділу куди входила (розвідка та контррозвідка).
Розвідувальна діяльність Генерального Штабу УНР в умовах еміграції була спрямована передусім на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в Україні сили Червоної армії, органи державної безпеки УСРР, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію в країні. Відбувалося вивчення території України як майбутнього театру збройного повстання.
У 1939 році виїхав до Австрії. У 1951 році емігрував до Канади. Помер у Торонто у 1975 році.
Син генерала Олександра Кузьмінського – Олександр Олександрович навчався у Львівській гімназії та університеті, був командиром батареї під Бродами, вступив в УПА – загинув у 1947 році, оточений комуністами в Західних Карпатах. Він і його побратими висадили себе в повітря, щоб не дістатися живими до рук ворога.
Свенціцький Олександр Миколайович (30 серпня 1891р.- ?) – підполковник армії УНР. Народився в м. Тульчині Брацлавського повіту Подільської губернії. Закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію, Одеське військове училище (1 червня 1915 року), служив у 33-му запасному полку. З вересня 1915 року – на фронті у складі 9-го Фінляндського стрілецького полку. Під час Першої світової війни був двічі поранений. З липня 1917 року – штабс-капітан.
1 травня 1918 року закінчив інструкторську школу старшин, служив у 8-му пішому Подільському та 9-му пішому Вінницькому полках, у подальшому – у 2-му навчальному запасному курені Армії Української держави, згодом – Дієвої армії УНР. З червня 1919 року – у Коші охорони Республіканського ладу. У грудні 1919 року був інтернований польською владою. З початку червня 1920 року – командир сотні в Охороні Головного Отамана УНР. Подальша доля невідома.
Короткі біографічно-статистичні довідки про наших земляків, але той, хто знає цей важкий поступ за Незалежну Україну, той зрозуміє, що на плаху було покладено все життя, заради нас з вами. От і сьогодні наша країна в черговий раз дає відсіч ворогу, який навіть поняття не має, що таке національна гордість, свобода, любов до свого народу, родини, землі.
Боротьба продовжується, Україна утверджує себе на світовій арені, а історія вкотре показує нам, що героїв нам не бракує, а наше маленьке містечко Тульчин стає частиною великої української історії за вільну, про європейську Україну.
Література:
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921).Книга I. — К. :Темпора, 2007.
В.С. Сидюк. Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.
Заступник директора Тульчинського краєзнавчого музею з питань наукової роботи Лукашенко С.І.
